( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 24, ст.207 )

( Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 783-XIV ( 783-14 ) від 30.06.99, ВВР, 1999, N 34, ст.274 -
редакція набирає чинності одночасно з набранням чинності
Законом про Державний бюджет України на 2000 рік
N 2241-III ( 2241-14 ) від 18.01.2001, ВВР, 2001, N 11, ст.54 )

Цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та
інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають
примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному
порядку.

Глава 1

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Виконавче провадження

 Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

 Стаття 2. Органи і посадові особи, які здійснюють примусове виконання рішень

 Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

 Відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу" ( 202/98-ВР ) примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби (далі - державні виконавці).

 Інші органи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених цим Законом, у тому числі відповідно до статті 6 цього Закону на вимогу чи за дорученням державного виконавця.

 Стаття 3. Рішення, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою

Відповідно до цього Закону підлягають виконанню:

1) рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах;

 2) вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах у частині майнових стягнень;

 3) вироки судів у частині позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю;

 4) постанови судів у частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення;

5) мирові угоди, затверджені судом;

6) рішення, ухвали, постанови арбітражних судів;

7) виконавчі написи нотаріусів;

 8) рішення Конституційного Суду України у випадках, передбачених законом;

 9) не сплачені в строк платіжні вимоги, акцептовані платником;

10) рішення третейських судів відповідно до законів України;

11) рішення комісій по трудових спорах;

 12) постанови, винесені органами (посадовими особами), уповноваженими законом розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

 13) рішення іноземних судів і арбітражів у передбачених законом випадках;

 14) рішення державних органів, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном;

 15) рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень у передбачених законом випадках;

 16) постанови державного виконавця про виконавчий збір та накладення штрафу;

 17) рішення інших державних або недержавних органів у випадках, передбачених законом.

Стаття 4. Заходи примусового виконання рішень

Заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на майно боржника;

 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

 3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Стаття 5. Обов'язки і права державних виконавців

 Державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець:

 здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ);

 надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

 розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження та їх клопотання;

 заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;

роз'яснює сторонам їх права і обов'язки.

 Державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право:

 одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію;

 здійснювати перевірку виконання юридичними особами рішень стосовно працюючих у них боржників;

 входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища;

 накладати арешт на майно боржника, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством;

 накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах;

 використовувати за згодою власника нежилі приміщення, що є в комунальній власності, та інші приміщення - для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспорт стягувача або боржника для перевезення майна;

 звертатися до органу, який видав виконавчий документ, за роз'ясненням рішення, порушувати клопотання про зміни порядку і способу виконання, відстрочку та розстрочку виконання рішення;

звертатися до суду з поданням про розшук боржника або дитини;

 викликати громадян та посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні;

 залучати до проведення виконавчих дій понятих, інших осіб у встановленому порядку, а також експертів, спеціалістів, в тому числі для оцінки майна;

 накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і посадових осіб у випадках, передбачених законом;

 здійснювати інші повноваження, передбачені цим та іншими законами.

Стаття 6. Обов'язковість вимог державного виконавця

 Вимоги державного виконавця щодо виконання зазначених у статті 3 цього Закону рішень є обов'язковими для усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України.

 Державному виконавцю у встановлений ним строк повинні бути надані безкоштовно документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень.

 Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно з законом.

 Стаття 7. Гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні

 Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

 Особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, повинні бути роз'яснені державним виконавцем їх права відповідно до вимог цього Закону.

 Дії державного виконавця, його відмова від вчинення певної виконавчої дії, зволікання з вчиненням виконавчих дій, а також відмова у задоволенні заяви про відвід державного виконавця можуть бути оскаржені особами, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до виконання виконавчих дій у встановленому цим Законом порядку.

 Стаття 8. Контроль і нагляд за законністю виконавчого провадження

 Контроль за своєчасністю, правильністю, повнотою виконання рішень державним виконавцем здійснюють начальник відділу Державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, та керівник вищестоящого органу.

 Нагляд за законністю виконавчого провадження здійснюють органи прокуратури в порядку, передбаченому законом.

Стаття 9. Виконання рішень іншими органами

 У випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються податковими органами, установами банків, кредитно-фінансовими установами. Рішення вказаних органів відповідно до закону можуть виконуватися також іншими органами, організаціями, посадовими особами та громадянами.

 Органи, організації та особи, зазначені у частині першій цієї статті, не є органами примусового виконання, крім органів та посадових осіб, які виконують рішення про притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Глава 2

УЧАСНИКИ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ

 Стаття 10. Учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій

 Учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі.

 Для проведення виконавчих дій державним виконавцем у необхідних випадках залучаються поняті, а також працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів і установ у порядку, встановленому цим Законом.

Стаття 11. Сторони виконавчого провадження

Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

 Стягувачем може бути фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником може бути фізична або юридична особа, яка зобов'язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення.

 У виконавчому провадженні можуть брати участь кілька стягувачів або боржників. Кожен з них щодо іншої сторони має право брати участь у виконавчому провадженні самостійно або може доручити участь у виконавчому провадженні одному із співучасників.

 У разі вибуття однієї з сторін державний виконавець зобов'язаний своєю постановою здійснити заміну цієї сторони її правонаступником, визначеним відповідно до закону. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові в тій мірі, в якій вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Стаття 12. Представництво сторін у виконавчому провадженні

 Сторони можуть реалізовувати свої права і обов'язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Особиста участь громадянина у виконавчому провадженні не позбавляє його права мати представника, за винятком випадку, коли боржник зобов'язаний згідно з рішенням вчинити певні дії особисто.

 Неповнолітні та особи, визнані судом недієздатними, здійснюють свої права та виконують обов'язки у виконавчому провадженні відповідно до вимог закону.

 Якщо стороною виконавчого провадження є особа, визнана судом безвісно відсутньою, державний виконавець залучає до участі у виконавчому провадженні особу, яка є опікуном її майна.

 Участь юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, які діють в межах повноважень, наданих їм законом, або через представників юридичної особи.

 Повноваження представника мають бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до вимог закону.

 Стаття 13. Особи, які не можуть бути представниками у виконавчому провадженні

Представниками у виконавчому провадженні не можуть бути:

 1) особи, які не досягли 18 років, крім випадків, передбачених законом;

2) особи, над якими встановлено опіку чи піклування;

 3) судді, слідчі, прокурори, державні виконавці, крім випадків, коли вони діють як законні представники або як уповноважені особи відповідного органу, що є стороною виконавчого провадження;

 4) інші особи, які відповідно до закону не можуть здійснювати представництво.

 Стаття 14. Участь у виконавчому провадженні експерта або спеціаліста

 Для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають при здійсненні виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста, а при необхідності - кількох спеціалістів або експертів.

 Як експерт або спеціаліст може бути запрошена будь-яка дієздатна особа, яка має необхідні знання, кваліфікацію, досвід роботи у відповідній галузі.

 Експерт або спеціаліст зобов'язаний дати письмовий висновок з питань, що поставлені йому державним виконавцем, а також давати усні рекомендації щодо дій, які виконуються в його присутності.

 Експерт або спеціаліст має право на винагороду за надані ним послуги, розмір якої визначає начальник відповідного органу Державної виконавчої служби. Ця винагорода та інші витрати на проведення експертизи належать до витрат, пов'язаних із провадженням виконавчих дій.

 За відмову або ухилення від дачі висновку чи за дачу завідомо неправдивого висновку експерт несе відповідальність, передбачену законом, про що він має бути попереджений державним виконавцем.

Стаття 15. Участь у виконавчому провадженні перекладача

 У разі необхідності під час провадження виконавчих дій державний виконавець або сторони (їх представники) можуть запросити перекладача. Перекладачем може бути будь-яка дієздатна особа, що володіє мовами, знання яких необхідно для перекладу. Особі, якій потрібні послуги перекладача, державний виконавець надає строк для його запрошення. У випадку, коли зазначена особа не забезпечить участі перекладача у визначений строк, його може призначити своєю постановою державний виконавець.

 Перекладач має право на винагороду за виконану роботу, що належить до витрат, пов'язаних із провадженням виконавчих дій.

 У разі завідомо неправильного перекладу, а також за відмову виконати обов'язки перекладача особа несе відповідальність відповідно до закону, про що вона має бути попереджена державним виконавцем.

Стаття 16. Залучення понятих до провадження виконавчих дій

Виконавчі дії можуть провадитися у присутності понятих.

 Присутність понятих обов'язкова при вчиненні виконавчих дій, пов'язаних із примусовим входженням до нежилих приміщень і сховищ, в яких зберігається майно боржника, на яке звернено стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернено йому в натурі; примусовим входженням до жилих будинків, квартир для  забезпечення примусового виселення та вселення в них; примусовим входженням до будинків, квартир та інших приміщень, в яких знаходиться дитина, яка має бути передана іншим особам відповідно до рішення суду; при проведенні огляду, арешту, вилучення і передачі майна.

 Як поняті можуть бути запрошені будь-які дієздатні громадяни, які не мають особистої заінтересованості в провадженні виконавчих дій і не пов'язані між собою або з учасниками виконавчого провадження родинними зв'язками, підлеглістю чи підконтрольністю. Кількість понятих при вчиненні виконавчих дій не може бути менше
двох.

 Понятий має право знати, для участі в провадженні яких виконавчих дій його запрошено, на підставі якого виконавчого документа вони здійснюються, а також робити зауваження з приводу вчинення виконавчих дій. Зауваження понятого підлягають занесенню до акта відповідної виконавчої дії. Понятий зобов'язаний засвідчити факт, зміст і результати виконавчих дій, під час провадження яких він був присутній. Перед початком виконавчих дій, в яких беруть участь поняті, державний виконавець роз'яснює їх права і обов'язки.

 Поняті мають право на компенсацію витрат, пов'язаних із виконанням обов'язків понятих. Зазначені витрати належать до витрат на проведення виконавчих дій.

 Стаття 17. Відводи державного виконавця, експерта, спеціаліста, перекладача

 Державний виконавець, експерт, спеціаліст, перекладач не можуть брати участі у виконавчому провадженні і підлягають відводу, якщо вони є близькими родичами сторін, їх представників або інших осіб, що беруть участь у виконавчому провадженні, або заінтересовані в результаті виконання рішення, або є інші обставини, що викликають сумнів у їх неупередженості.

 За наявності обставин для відводу зазначені особи зобов'язані заявити самовідвід. З тих же підстав відвід цим особам може бути заявлений стягувачем, боржником або їх представниками. Відвід має бути вмотивованим, викладеним у письмовій формі і заявленим у будь-який час до закінчення виконавчого провадження.

 Питання про відвід державного виконавця вирішується начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби, про що виноситься постанова.

 Питання про відвід експерта, спеціаліста чи перекладача вирішується вмотивованою постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного відділу.

 У разі відводу державного виконавця виконавчий документ передається у встановленому порядку іншому державному виконавцеві або до іншого підрозділу Державної виконавчої служби.

 Відмова у задоволенні відводу державного виконавця може бути оскаржена до відповідного суду у 10-денний строк, а відводу експерта, спеціаліста, перекладача - у той же строк начальнику відповідного відділу Державної виконавчої служби, а у разі його відмови - до суду.

Глава 3

ВІДКРИТТЯ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Стаття 18. Підстави для відкриття виконавчого провадження

Державний виконавець відкриває виконавче провадження:

 1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону, на підставі виконавчого документа;

 2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді;

3) в інших передбачених законом випадках.

Стаття 19. Вимоги до виконавчого документа

У виконавчому документі повинні бути зазначені:

 1) назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ;

2) дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ;

 3) найменування стягувача і боржника, їх адреси, дата і місце народження боржника та його місце роботи (для громадян), номери рахунків у кредитних установах (для юридичних осіб);

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання чинності рішенням;

6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

 Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою посадовою особою і скріплений печаткою.

 Законом можуть бути встановлені також інші вимоги до виконавчих документів.

Стаття 20. Місце виконання рішення

 Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна.

 Виконання рішення, яке зобов'язує боржника вчинити певні дії, провадиться державним виконавцем за місцем здійснення таких дій.

 Якщо у процесі виконавчого провадження змінилися місце проживання чи місцезнаходження боржника, місце його роботи або з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє чи його недостатньо, державний виконавець негайно складає про це акт і не пізніше наступного дня надсилає виконавчий документ разом з копією цього акта до відділу Державної виконавчої служби за новим місцепроживанням боржника, місцем його роботи чи місцем знаходження майна боржника, про що одночасно повідомляє стягувача та орган, який видав виконавчий документ.

 Якщо зволікання вчинення виконавчих дій створює загрозу невиконання рішення, державний виконавець має право вчиняти виконавчі дії на території, на яку не поширюються його функції, або передати виконавчий документ відповідному підрозділу Державної виконавчої служби в порядку, встановленому Міністерством юстиції
України.

 Стаття 21. Строки пред'явлення виконавчих документів до виконання

 Виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки:

1) виконавчі листи та інші документи - протягом трьох років;

2) накази арбітражних судів - протягом трьох місяців;

 3) посвідчення комісій по трудових спорах - протягом трьох місяців;

 4) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців;

 5) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не встановлено законом.

 Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються:

 1) для виконання рішень і вироків судів у частині майнових стягнень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а у випадках, коли рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення;

 2) для виконання рішень арбітражних судів - з наступного дня після набрання рішенням законної сили;

 3) для виконання рішень комісій по трудових спорах - з дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення;

 4) для виконання рішень, зазначених у пункті 4 частини першої цієї статті, - з дня винесення відповідної постанови.

 По інших виконавчих документах строк пред'явлення їх до виконання встановлюється з наступного дня після їх видачі, якщо інше не встановлено законом.

 Рішення про стягнення періодичних платежів (у справах про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, втратою годувальника тощо) можуть бути пред'явлені для виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.

 Строки пред'явлення виконавчих документів до виконання встановлюються для кожного платежу окремо.

 Стаття 22. Переривання строку давності пред'явлення виконавчого документа до виконання

 Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються:

а) пред'явленням виконавчого документа до виконання;

б) частковим виконанням рішення боржником.

 Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

 У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю повного або часткового виконання рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після перерви встановлюється з дня повернення виконавчого документа стягувачу. 

 Стаття 23. Поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання

 Державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред'явлення для примусового виконання якого минув, про що виносить відповідну постанову.

 Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутись із заявою про поновлення пропущеного строку до суду, який видав відповідний документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву у 10-денний строк, якщо інше не встановлено законом.

 По інших виконавчих документах пропущені строки поновленню не підлягають.

Стаття 24. Прийняття виконавчого документа до виконання

 Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом.

 Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення -
п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

 Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

 За заявою стягувача з метою забезпечення виконання рішення по майнових стягненнях державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження описує майно боржника і накладає на нього арешт, про що зазначається в цій постанові.

 Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами начальнику відповідного відділу Державної виконавчої служби або до відповідного суду у 10-денний строк.

Стаття 25. Строки здійснення виконавчого провадження

 Виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії та виконати рішення, не пов'язані з реалізацією майна боржника, не пізніше ніж у двомісячний строк з дня надходження виконавчого документа. Продовження зазначеного строку можливе лише у випадках, передбачених цим Законом.

Негайному виконанню підлягають рішення:

 1) про стягнення аліментів, заробітної плати в межах платежів, вирахуваних за один місяць, а також про стягнення усієї суми боргу по цих виплатах, якщо рішенням передбачено її негайне стягнення;

 2) про поновлення на роботі чи на попередній посаді незаконно звільненого або переведеного працівника;

 3) в інших випадках, якщо негайне виконання передбачено рішенням або законом.

 Якщо рішення підлягає негайному виконанню, державний виконавець відкриває виконавче провадження не пізніше наступного дня після одержання документів, зазначених у статті 18 цього Закону, і в той же день проводить відповідні виконавчі дії.

Стаття 26. Відмова у відкритті виконавчого провадження

 Державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі:

 1) пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання;

 2) неподання виконавчого документа про виконання рішення, зазначеного у статті 3 цього Закону;

 3) наявності інших обставин, передбачених законом, які виключають здійснення виконавчого провадження.

 Про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яку не пізніше наступного дня надсилає заявникові.

 Постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження може бути оскаржена заявником начальнику відповідного відділу Державної виконавчої служби або до відповідного суду в 10-денний строк з моменту її одержання.

Стаття 27. Відкладення виконавчого провадження

 Державний виконавець у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 19 цього Закону, повертає виконавчий документ у 3-денний строк органу, який його видав, про що виносить постанову про відкладення відкриття виконавчого провадження та повідомляє заявника.

 У постанові зазначається, на якій підставі повертається виконавчий документ, і встановлюється строк для усунення порушень. Копія постанови надсилається заявнику та органу, який видав цей документ.

 У разі усунення допущених порушень у встановлений строк виконавчий документ вважається поданим у день первісного надходження. Порушення встановленого строку не перешкоджає повторному направленню виконавчого документа державному виконавцю в загальному порядку.

 Постанова про відкладення відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена начальнику відповідного відділу Державної виконавчої служби або до відповідного суду заявником у 10-денний строк з моменту її одержання. 

 Стаття 28. Роз'яснення рішень, які підлягають примусовому виконанню

 У разі якщо резолютивна частина рішення, викладена у виконавчому документі, є незрозумілою, державний виконавець має право звернутися до суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення чи змісту документа.

 Суд або інший орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, зобов'язаний розглянути заяву державного виконавця у 10-денний строк з дня її надходження і при необхідності дати відповідне роз'яснення рішення чи змісту документа, не змінюючи їх змісту.

Глава 4

ПОРЯДОК ТА УМОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ

 Стаття 29. Права і обов'язки сторін та інших осіб у виконавчому провадженні

 Сторони та інші учасники виконавчого провадження мають право знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні і письмові пояснення в процесі виконавчих дій, висловлювати свої доводи, міркування з усіх питань, що виникають в ході виконавчого провадження, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими цим Законом.

 Стягувач має право подати заяву про видачу дубліката виконавчого документа, про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, про відмову від стягнення і повернення виконавчого документа.

 Сторони мають право укласти мирову угоду, яка затверджується судом, оспорювати належність майна і його оцінку, подавати письмові заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів між стягувачами.

 Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення повного і своєчасного вчинення виконавчих дій.

Стаття 30. Добровільне виконання рішень

 Державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону.

 Постанова про відкриття виконавчого провадження вважається врученою боржнику за адресою, зазначеною у виконавчому документі, за умов, передбачених для вручення судових повісток.

 У разі добровільного повного або часткового виконання рішення боржником державний виконавець складає про це акт, який підписується стягувачем і боржником.

 Якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення повністю або частково, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання у межах строку, передбаченого статтею 25 цього Закону.

Стаття 31. Час провадження виконавчих дій

 Виконавчі дії провадяться державним виконавцем у робочі дні не раніше шостої години і не пізніше двадцять другої години. Конкретний час проведення виконавчих дій визначається державним виконавцем. Сторони виконавчого провадження мають право пропонувати зручний для них час проведення виконавчих дій.

 Проведення виконавчих дій у неробочі та святкові дні, встановлені законодавством, допускається лише у випадках, коли зволікання неможливе або у разі, коли вони не можуть бути здійснені в інші дні з вини боржника, і лише за погодженням із начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби.

 Проведення виконавчих дій у нічний час допускається з дозволу начальника відповідного відділу Державної виконавчої служби і лише у випадках, коли невиконання рішення створює загрозу життю чи здоров'ю громадян.

Стаття 32. Відкладення провадження виконавчих дій

 Державний виконавець відкладає провадження виконавчих дій на підставі ухвали суду.

 За наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих дій, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача або за заявою боржника, або з власної ініціативи на строк до 10 днів. Про відкладення провадження виконавчих дій державний виконавець виносить відповідну постанову, про що повідомляє сторони, суд або інший орган, який видав виконавчий документ.

 Постанова про відкладення провадження виконавчих дій може бути оскаржена начальнику відповідного відділу Державної виконавчої служби або до суду в 3-денний строк.

 Стаття 33. Відстрочка або розстрочка виконання, зміна способу і порядку виконання рішення

 За наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду чи іншого органу, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про зміну способу і порядку виконання.

 Рішення про відстрочку або розстрочку виконання, зміну способу і порядку виконання повинно бути прийнято у 10-денний строк і може бути оскаржено у встановленому порядку.

 Стаття 34. Обставини, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження

 Виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у випадках:

 1) смерті стягувача або боржника, оголошення померлим чи визнання безвісно відсутнім стягувача або боржника, або припинення існування сторони - юридичної особи, якщо встановлені судом правовідносини допускають правонаступництво;

2) визнання стягувача або боржника недієздатним;

 3) проходження боржником строкової військової служби у Збройних Силах України, передбачених законом інших військових формуваннях, якщо за умовами служби провадження виконавчих дій неможливе, чи на прохання стягувача, який проходить строкову військову службу в Збройних Силах України або інших військових формуваннях;

 4) оспорювання боржником виконавчого документа у судовому порядку, якщо таке допускається законом;

 5) прийняття судом до розгляду скарги на дії органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про
адміністративні правопорушення; 

 6) винесення постанови про зупинення виконання відповідного рішення посадовою особою, якій законом надано таке право;

7) подання до суду позову про виключення майна з опису;

 8) порушення арбітражним судом провадження у справі про банкрутство боржника.

 Стаття 35. Право державного виконавця зупинити виконавче провадження

Виконавче провадження може бути зупинено у разі:

 1) звернення державного виконавця до суду або іншого органу, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, що підлягає виконанню;

 2) прохання боржника, який проходить строкову службу у складі Збройних Сил України чи інших передбачених законом військових формувань;

3) перебування боржника у тривалому службовому відрядженні;

 4) знаходження боржника на лікуванні у стаціонарному лікувальному закладі;

 5) подання скарги на дії державного виконавця або відмову в його відводі;

 6) оголошення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини;

 7) знаходження боржника або стягувача у відпустці за межами населеного пункту, де вони проживають.

Стаття 36. Порядок і строки зупинення виконавчого провадження

 Державний виконавець виносить вмотивовану постанову про зупинення виконавчого провадження з підстав, передбачених у статтях 34 і 35 цього Закону, яка затверджується начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби. Копія постанови надсилається у 3-денний строк сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ. 

Виконавче провадження зупиняється:

у випадках, передбачених пунктами 1 і 2 статті 34, - до
визначення правонаступників боржника або призначення опікуна
недієздатному боржникові;

у випадках, передбачених пунктом 3 статті 34, пунктами 2, 3,
4, 6 і 7 статті 35, - до закінчення існування названих обставин;

у випадках, передбачених пунктами 4, 5, 6, 7 і 8 статті 34,
пунктом 5 статті 35, - до розгляду питання по суті.

Постанова про зупинення виконавчого провадження може бути
оскаржена до суду в 10-денний строк. Строки зупинення виконавчого
провадження можуть бути скорочені судом.

Впродовж строку, на який виконавче провадження зупинено,
виконавчі дії не провадяться.

Після усунення обставин, які стали підставою для зупинення
виконавчого провадження, державний виконавець зобов'язаний
поновити виконавче провадження за власною ініціативою або заявою
стягувача.

Стаття 37. Закриття виконавчого провадження

Виконавче провадження підлягає закриттю державним виконавцем
у випадках:

1) прийняття судом відмови стягувача від стягнення;

2) затвердження судом мирової угоди між стягувачем і
боржником про закриття виконавчого провадження;

3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника,
визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, якщо виконання
їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає
правонаступництва;

4) недостатності майна юридичної особи - боржника, що
ліквідується, для задоволення вимог стягувача;

5) скасування рішення суду або іншого органу (посадової
особи), яке підлягало виконанню на основі виконавчого документа;

6) письмової відмови стягувача від одержання предметів,
вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх
стягувачеві, або знищення речі, яка мала бути передана стягувачеві
в натурі;

7) закінчення передбаченого законом строку для даного виду
стягнення.

Державний виконавець виносить у 3-денний строк з дня, коли
йому стали відомі обставини, зазначені в цій статті, вмотивовану
постанову про закриття виконавчого провадження, яка затверджується
начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби.
Копія постанови надсилається у 3-денний строк сторонам та суду або
іншому органу (посадовій особі), якими видано виконавчий документ.

Постанова про закриття виконавчого провадження може бути
оскаржена сторонами начальнику відповідного відділу Державної
виконавчої служби або до суду в 10-денний строк з дня її
одержання.

Стаття 38. Наслідки закриття виконавчого провадження

У разі закриття виконавчого провадження припиняється чинність
арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним
виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також
провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з закриттям виконавчого
провадження. Закрите виконавче провадження не може бути розпочате
знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Стаття 39. Закінчення виконавчого провадження

Виконавче провадження закінчується у випадках:

1) фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим
документом;

2) закриття виконавчого провадження відповідно до статті 37
цього Закону;

3) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу
суду або іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий
документ, або на письмову вимогу стягувача;

4) направлення виконавчого документа за належністю до іншого
підрозділу Державної виконавчої служби.

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець
виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного
відділу Державної виконавчої служби. Постанова про закінчення
виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами до суду у
10-денний строк.

Стаття 40. Повернення виконавчого документа стягувачеві

Виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до
виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено
частково, повертається стягувачеві:

1) за письмовою заявою стягувача;

2) якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено
стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього
Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися
безрезультатними;

3) якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника,
не реалізоване під час виконання рішення, одержати певні предмети,
що повинні бути передані йому від боржника згідно з рішенням;

4) у разі якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих
дій, незважаючи на попередження державного виконавця про
повернення йому виконавчого документа.

Про наявність обставин, зазначених у пунктах 2-4 частини
першої цієї статті, державний виконавець складає акт.

У разі повернення стягувачеві виконавчого документа з
підстав, зазначених у пунктах 1 і 3 частини першої цієї статті,
йому повністю повертається авансовий внесок, передбачений цим
Законом, а при поверненні виконавчого документа з інших підстав -
лише в частині, що перевищує здійснені державним виконавцем
витрати на провадження виконавчих дій.

Про повернення виконавчого документа і авансового внеску
стягувачеві державний виконавець виносить постанову, яка
затверджується начальником відповідного відділу Державної
виконавчої служби і може бути оскаржена до суду в 10-денний
строк.

Повернення виконавчого документа стягувачеві з підстав,
передбачених пунктами 2-4 частини першої цієї статті, не позбавляє
його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання в
межах строків, встановлених статтею 21 цього Закону.

Стаття 41. Відновлення виконавчого провадження

У разі якщо постанова державного виконавця про закриття
виконавчого провадження визнана судом незаконною, виконавче
провадження підлягає відновленню. Про відновлення виконавчого
провадження державний виконавець виносить постанову не пізніш як у
3-денний строк з дня винесення ухвали суду і в той же строк
повідомляє стягувача і боржника, а також суд або інший орган
(посадову особу), які видали виконавчий документ, про відновлення
виконавчого провадження.

Стаття 42. Оголошення розшуку

У разі відсутності відомостей про місце проживання
(знаходження) боржника за виконавчими документами про стягнення
аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим
ушкодженням здоров'я або у зв'язку з втратою годувальника, а також
дитини за виконавчими документами про відібрання дитини державний
виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про
розшук боржника або дитини.

У разі відсутності відомостей про місце знаходження майна
боржника за виконавчими документами, зазначеними у частині першій,
державний виконавець виносить постанову про розшук майна, яка
затверджується начальником відповідного відділу Державної
виконавчої служби.

Розшук оголошується відповідно за місцем виконання рішення
або за останнім відомим місцем проживання (знаходження) боржника
чи місцем знаходження його майна, або за місцем проживання
(знаходження) стягувача. Розшук громадянина-боржника і розшук
дитини здійснюють органи внутрішніх справ, а розшук
боржника - юридичної особи, а також майна боржника здійснює
Державна виконавча служба. Постанова про розшук обов'язкова до
виконання.

Витрати, пов'язані з розшуком боржника, його майна та
розшуком дитини, стягуються з боржника за постановою державного
виконавця, яка затверджується начальником відповідного відділу
Державної виконавчої служби.

За іншими виконавчими документами державний виконавець може
звернутися до суду з поданням про розшук боржника або дитини чи
винести постанову про оголошення розшуку майна боржника за
наявності письмової згоди стягувача відшкодувати витрати на розшук
та авансувати зазначені витрати відповідно до цього Закону. В
цьому випадку стягувач має право у судовому порядку вимагати від
боржника компенсації витрат, пов'язаних з проведенням розшуку.

Незвернення державного виконавця до суду у випадках,
передбачених частиною першою цієї статті, а також постанова
державного виконавця про відмову у розшуку майна боржника та
постанова про стягнення витрат, пов'язаних з розшуком, можуть бути
оскаржені до відповідного суду у 10-денний строк.

Стаття 43. Розподіл стягнутих з боржника грошових сум

З грошової суми (в тому числі одержаної від реалізації майна
боржника), яка стягнута державним виконавцем з боржника,
сплачується виконавчий збір, накладений на боржника у процесі
виконання рішення, компенсуються витрати на здійснення виконавчих
дій. Грошова сума, що залишилася, використовується для задоволення
вимог стягувача та на сплату штрафу. Сума, що залишилася після
задоволення усіх вимог стягувача, повертається боржникові.

Стаття 44. Черговість задоволення вимог стягувачів

У разі недостатності суми, стягненої з боржника для
задоволення всіх вимог за виконавчими документами, ця сума
розподіляється державним виконавцем між стягувачами в порядку
черговості, встановленої цією статтею.

У першу чергу задовольняються вимоги щодо стягнення
аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим
ушкодженням здоров'я, а також у зв'язку з втратою годувальника та
забезпечені заставою вимоги про стягнення вартості заставленого
майна.

У другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов'язані з
трудовими правовідносинами, вимоги щодо виплати наданої адвокатами
юридичної допомоги, виплати винагороди, що належить автору за
використання його твору, відкриття, винаходу, промислового зразка,
на які видано відповідні свідоцтва. Після повного задоволення
зазначених вимог задовольняються вимоги громадян із соціального
страхування та вимоги громадян про відшкодування збитків,
заподіяних їх майну злочином або адміністративним правопорушенням.

У третю чергу задовольняються вимоги щодо податків і
неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів страхування з
обов'язкового страхування.

У четверту чергу задовольняються всі інші вимоги в порядку
надходження виконавчих документів.

Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються
після повного задоволення вимог стягувачів попередньої черги. У
разі недостатності стягненої суми для повного задоволення усіх
вимог однієї черги ці вимоги задовольняються пропорційно належній
кожному стягувачеві сумі.

Суми, стягнені з боржника як такі, що належать до
перерахування стягувачам, зараховуються державним виконавцем на
депозитний рахунок відповідного відділу Державної виконавчої
служби і видаються стягувачеві у встановленому порядку.

Стаття 45. Витрати, пов'язані з проведенням виконавчих дій

Витратами, пов'язаними з проведенням виконавчих дій, є
витрати на організацію і проведення виконавчих дій із спеціального
фонду виконавчого провадження, а також кошти сторін та інших осіб
на проведення виконавчих дій відповідно до цього Закону.

До витрат на проведення виконавчих дій належать кошти,
витрачені на:

1) перевезення, зберігання і реалізацію майна боржника;

2) оплату праці експертів, перекладачів та інших осіб,
залучених у встановленому порядку до провадження виконавчих дій;

3) поштовий переказ стягувачеві стягнених сум;

4) розшук боржника, його майна або розшук дитини;

5) оголошення в засобах масової інформації;

6) інші необхідні виконавчі дії, здійснені в процесі
виконання рішення.

Стаття 46. Виконавчий збір

У разі невиконання рішення у строк, встановлений для
добровільного його виконання, з боржника постановою державного
виконавця, яка затверджується начальником відповідного відділу
Державної виконавчої служби, стягується виконавчий збір у розмірі
п'яти відсотків від належної до стягнення суми або вартості майна
боржника, а за невиконання рішення немайнового характеру - у
розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із
боржника-громадянина і у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян - із боржника - юридичної особи.

Виконавчий збір не стягується із страховиків, які здійснюють
державне обов'язкове особисте страхування, при виконанні
державними виконавцями рішень про стягнення коштів за державним
обов'язковим особистим страхуванням, а також з осіб, звільнених
від його сплати згідно з законодавством. ( Частина друга статті 46
в редакції Закону N 2241-III ( 2241-14 ) від 18.01.2001 )

Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при
першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю.
При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа
державному виконавцеві виконавчий збір не стягується.

( Частина четверта статті 46 втратила чинність на підставі
Закону N 783-XIV ( 783-14 ) від 30.06.99 - редакція набирає
чинності одночасно з набранням чинності Законом про Державний
бюджет України на 2000 рік )

Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена
до суду в 10-денний строк.

У разі закриття виконавчого провадження у зв'язку з
скасуванням рішення, що підлягало виконанню на основі виконавчого
документа, виконавчий збір повертається боржникові.

Стаття 47. Винагорода державному виконавцеві

Державний виконавець, який забезпечив реальне, своєчасне і
законне виконання виконавчого документа, одержує винагороду в
розмірі двох відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, але
не більше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а
по виконавчому документу немайнового характеру - не більше п'яти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 48. Авансування витрат на виконавче провадження

З метою забезпечення провадження виконавчих дій стягувач може
за погодженням із державним виконавцем внести на депозитний
рахунок відповідного відділу Державної виконавчої служби певну
грошову суму для здійснення необхідних витрат або для покриття їх
частини.

При завершенні виконавчих дій авансовий внесок повністю
повертається стягувачеві.

Стаття 49. Особливості виконання рішень у разі відкриття
кількох виконавчих проваджень щодо одного
боржника

У разі якщо у районному чи міському відділі Державної
виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень щодо
одного й того самого боржника, вони об'єднуються у зведене
виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у
межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих
витрат на виконавче провадження.

Якщо виконавчі провадження щодо одного й того самого боржника
відкриті у кількох районних, міських відділах Державної виконавчої
служби, виконання вимог цієї статті забезпечується в порядку,
встановленому Міністерством юстиції України.

З метою реалізації вимог цієї статті Департаментом Державної
виконавчої служби формуються відповідні банки даних про відкриття
виконавчих проваджень у підрозділах Державної виконавчої служби.

Глава 5

ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ НА МАЙНО БОРЖНИКА

Стаття 50. Порядок звернення стягнення на грошові кошти та
інше майно боржника

Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті
(опису), вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами в першу чергу
звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші
цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в
установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в
цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.

Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.

За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що
знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи
інших кредитних організаціях, на них накладається арешт.

У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх
для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне
боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом
не може бути накладено стягнення. Боржник має право вказати ті
види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в
першу чергу. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно
боржника визначається державним виконавцем.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах,
необхідних для виконання за виконавчим документом з урахуванням
витрат на виконання. У випадках коли боржник володіє майном
спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що
визначається судом за поданням державного виконавця.

Стаття 51. Порядок звернення стягнення на кошти боржника в
іноземній валюті при обчисленні боргу у гривнях

У разі відсутності у боржника коштів у гривнях, достатніх для
одночасного задоволення вимог стягувача, державний виконавець
накладає стягнення на кошти боржника в іноземній валюті.

Якщо кошти боржника в іноземній валюті є на рахунках, внесках
або на зберіганні у банку або іншій кредитній установі, які мають
право продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку
України, державний виконавець зобов'язує їх протягом семи днів
продати іноземну валюту в розмірі, необхідному для погашення
боргу.

Якщо такі кошти є у банку або іншій кредитній установі, які
не мають права продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному
ринку України, державний виконавець зобов'язує їх протягом семи
днів перерахувати ці кошти до банку або іншої кредитної установи,
що мають таке право для їх реалізації відповідно до вимог частини
другої цієї статті.

Стаття 52. Звернення стягнення на заставлене майно

Стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання
допускається як для задоволення вимог стягувача-заставодержателя,
так і для задоволення вимог інших стягувачів.

Для задоволення вимог стягувача-заставодержателя стягнення
звертається на заставлене майно боржника при недостатності у нього
іншого майна для повного задоволення цих вимог, з додержанням
встановлених законодавством прав заставодержателя та вимог глави 6
цього Закону.

Стягнення на заставлене майно боржника для задоволення вимог
стягувачів, які не є заставодержателями, в порядку примусового
виконання допускається лише у разі, коли вартість предмета застави
перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. Кошти,
отримані від реалізації заставленого майна, використовуються
насамперед для задоволення зобов'язань боржника перед
заставодержателем, і лише залишок коштів - для задоволення вимог
стягувача.

Стаття 53. Звернення стягнення на майно боржника, яке
знаходиться в інших осіб

Державний виконавець має право на пропозицію боржника або
стягувача звернути стягнення на майно боржника, що знаходиться в
інших осіб, а також на майно та кошти, належні боржникові від
інших осіб.

Зазначені особи зобов'язані на запит державного виконавця
надати у визначений ним строк відомості про належне боржникові
майно, що знаходиться у них, та майно чи кошти, які вони повинні
передати боржникові.

Одержавши від названих осіб відомості про наявність майна
боржника, державний виконавець описує це майно в присутності
понятих, вилучає його і реалізує у встановленому цим Законом
порядку. Кошти та майно, що належать боржникові від інших осіб,
вилучаються державним виконавцем у цих осіб на підставі ухвали
суду в присутності понятих.

За ухилення від виконання розпоряджень державного виконавця
на особу, в якої знаходиться майно боржника, може бути накладено
стягнення відповідно до цього Закону.

Стаття 54. Майно, на яке не може бути звернено стягнення

Не допускається звернення стягнення на майно, зазначене в
Переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернено
стягнення за виконавчими документами (додаток до цього Закону).

Стаття 55. Арешт та вилучення майна боржника

Арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні
заборони розпоряджатися ним, а у разі потреби - в обмеженні права
користування майном або його вилученні у боржника та передачі на
зберігання іншим особам. Види, обсяги і строк обмеження
встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку
з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи
володільця, необхідності використання та інших обставин.

Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або
користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою
відповідальність зберігача майна, передбачену законом.

Арешт застосовується:

1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає
наступній передачі стягувачеві або реалізації;

2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника;

3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно,
що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації
провадиться у строк, встановлений державним виконавцем, але не
раніше, ніж через п'ять днів після накладення арешту. Продукти та
інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для
продажу негайно після накладення арешту.

Гроші, в тому числі іноземна валюта, цінні папери, ювелірні
та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів
платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і
окремі частини таких виробів, виявлені при опису, на які накладено
арешт, підлягають обов'язковому вилученню і негайно передаються на
зберігання установам Національного банку України. Арешт на цінні
папери накладається в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів
України.

Державний виконавець зобов'язаний подбати про забезпечення
умов реалізації майна боржника, які не ущімлюють його законних
інтересів.

Стаття 56. Право боржника на визначення першочерговості
звернення стягнення на предмети (види майна)

Під час проведення опису боржник має право зазначити ті види
майна або предмети, на які слід звернути стягнення в першу чергу.

Державний виконавець зобов'язаний задовольнити вимоги
боржника, якщо вони не порушують інтересів стягувача і не
ускладнюють виконання рішення.

Стаття 57. Оцінка майна боржника

Оцінка майна боржника провадиться державним виконавцем за
ринковими цінами, які діють на день проведення оцінки, крім
випадків, коли оцінка провадиться за регульованими цінами.

Якщо оцінити окремі предмети складно або якщо боржник чи
стягувач заперечує проти проведення державним виконавцем оцінки,
останній запрошує експерта (спеціаліста) для визначення вартості
майна. Витрати на призначення експерта несе сторона, яка оспорює
оцінку майна, проведену державним виконавцем.

Сторони мають право оскаржити оцінку майна до суду.

Стаття 58. Зберігання майна, на яке накладено арешт

Майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного
в частині п'ятій статті 55 цього Закону, передається на зберігання
боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем
(далі - зберігачеві), під розписку в акті опису. Копія акта опису
майна видається боржникові, а у випадках, коли обов'язок
зберігання майна покладено на іншу особу, - також зберігачеві.

Особа, якій передано на зберігання описане майно, може ним
користуватися, якщо особливості цього майна у разі користування не
призведуть до його знищення або зменшення цінності.

Зберігач, якщо ним призначено не боржника або члена його
сім'ї, одержує за зберігання майна винагороду, розмір якої
встановлюється за угодою зберігача з державним виконавцем.

Порядок і умови зберігання майна, на яке накладено арешт,
зазначеного в частині п'ятій статті 55 цього Закону, визначаються
Національним банком України, а щодо іншого майна - Міністерством
юстиції України.

Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або
користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою
відповідальність зберігача майна, передбачену законом.

Стаття 59. Звільнення майна з-під арешту

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить
їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про
визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

Стаття 60. Передача стягувачеві предметів, зазначених у
виконавчому документі

У разі присудження стягувачеві предметів, зазначених у
виконавчому документі, державний виконавець вилучає ці предмети у
боржника і передає їх стягувачеві, про що складає акт передачі. У
разі знищення речі, що мала бути передана стягувачеві в натурі,
державний виконавець складає акт про неможливість виконання, який
є підставою для закриття виконавчого провадження.

У випадку письмової відмови стягувача від одержання
предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу
їх стягувачеві, державний виконавець повертає зазначені предмети
боржникові під розписку і виносить постанову про закриття
виконавчого провадження.

Стаття 61. Реалізація арештованого майна

Реалізація арештованого майна, за винятком майна, виключеного
за законом з обігу, здійснюється державним виконавцем шляхом його
продажу через торговельні організації, відповідні структури
Міністерства фінансів, на прилюдних торгах, аукціонах, якщо інше
не передбачено законом, у двомісячний строк з дня накладення
арешту.

Продаж майна боржника, за винятком нерухомого майна,
здійснюється спеціалізованою організацією на комісійних та інших
договірних началах, передбачених законом. Продаж нерухомого майна
боржника здійснюється шляхом проведення торгів спеціалізованими
організаціями, які мають право здійснювати операції з нерухомістю
в порядку, передбаченому законодавством України. Порядок
реалізації майна, зазначеного в частині п'ятій статті 55 цього
Закону, визначається Національним банком України